Історія школи

ОПИС ІСТОРІЇ СТАНІСЛАВЧИЦЬКОГО НАВЧАЛЬНО- ВИХОВНОГО КОМПЛЕКСУ

Село Станіславчик Шполянського району Черкаської області виникло в 1710 році. Розташоване воно на землях між поселеннями Матусів і Бурти. Називався Станіславчик теж поселенням, а пізніше хутором і мав 34 двори. Після скасування кріпосного права хутір Станіславчик налічував 120 дворів.

  У культурному відношенні село Станіславчик було таким, як і тисячі інших у царській Росії. Більша частина жителів були неписьменними, тому що в школу ходили в основному діти заможних селян, а в бідняків не було за що вчитися.

  Початкову освіту отримували переважно хлопчики, а дівчаток матері вчили прясти, вишивати, порядкувати в господі.

  Про те, яким було навчання бідняцьких дітей, розповідає 97- річна жителька села Тищенко Єфросинія Авакумівна:

„ Школа була розташована в центрі села біля церкви. Побудована вона у 1903 році. Навчання велося російською мовою. Вчителями були чоловіки. Закон Божий викладав батюшка, а опитував дяк. Учили арифметику, російську  словесність, Закон Божий. Особливо важко було заучувати молитви, читати старослов”янські тексти. За найменшу провину дітей карали.”

  Приміщення школи- звичайна сільська хата- не провітрювалось, погано отоплювалось.

  Закінчивши початкову школу, дехто з учнів продовжував учитися у сусідньому селі Ротмистрівці.

  Після закінчення громадянської війни у 1924 році  школа вже знаходилась у поповій хаті ( через дорогу від церкви на високому березі ставка). Збільшилася кількість учнів, які почали вчитися рідною мовою. Школа була початкова, а хто хотів здобути неповну середню освіту, ішли в Матусівську школу.

  У 1935-1936 роках було відкрито 5 клас, а потім поступово початкова школа стала семирічною. У класах було 25- 30 учнів. У школі вивчали українську та російську мову і літературу, геометрію, природознавство, історію, Конституцію СРСР, географію, фізику, хімію, німецьку мову, малювання, креслення. Виставлялася оцінка з поведінки. Велику увагу в школі приділяли фізичній підготовці учнів і патріотичному вихованню.

На кожне свято діти готували концерт, різноманітні спортивні програми, ставили піраміди і виступали перед жителями села . Директором школи в тей час працював Плахотнік, пізніше- Березняк, Шевченко.

  Під приміщення семирічної школи було пристосовано, крім попової, ще й куркульську хату, у якій навчалися 3 класи.

  В період Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 років навчання в школі було тимчасово припинено.

  Після війни життя почало відроджуватись. Дітей у класах стало більше, попова хата розвалилася, і для приміщення школи виділили ще одну хату, де навчалися два класи, та приміщення, яке під час війни фашисти будували для коней. Це була довга будова, де знаходилась учительська і три класи. Пізніше збудували ще одне приміщення з двома класами. Нині це пошта. Працювати було незручно, адже школа  працювала у три зміни, знаходилась у чотирьох приміщеннях. Директорами школи в тей час були Проценко, Волинець. Тому жителі села вирішили збудувати нову школу.

  Приміщення нової школи відкрило двері для учнів у 1968 році. Вона була розрахована на 190 учнів. Учителі разом з учнями оформляли класи, озеленювали територію. Багато сил і енергії доклала біолог школи Сушко Ніла Хомівна, яка сама діставала саджанці дерев і кущів, а потім учила дітей садити і доглядати їх. Учитель трудового навчання Миколенко Микола Якович разом із

 завгоспом школи Сушком Андрієм Дмитровичем оформляли кабінети, а вчителі  виготовляли наочність. Так було обладнано 8 кабінетів:

біології (Сушко Ніла Хомівна)

української мови (Броварська Ганна Петрівна)

іноземної мови (Задні пряний Іван Якович, учасник Великої Вітчизняної війни, пройшов її довгими дорогами від початку до кінця, а в післявоєнний період закінчив педагогічний інститут і з 1964 по 1985 роки працював учителем іноземної мови)

російської мови (Нетреба Ліда Іванівна)

математики ( Ільченко( Підвезена) Ганна Парфентіївна)

фізики (Бакуменко Катерина Павлівна)

географії (Нагорний Микола Панасович)

початкових класів ( Ми гута(Стринадюк) Ніна Андріївна, Дивнич(Коломієць) Уляна Григорівна)

майстерня ( Миколенко Микола Якович).

У  цей період у школі працювали учителі Соколовська Любов Іванівна, Борона Галина Іванівна, Дрюченко Іван Іванович, Заріцький Микола Лукович, Чернишов Борис Васильович, Рудоман Катерина Іванівна, Дядя Галина Валентинівна, педагогічний стаж яких налічував більше 30 років та їхні молодші колеги Дядя Валентина Миколаївна, Нікогда Іван Петрович, П»яних Юрій Васильович.

Учителі давали дітям глибокі міцні знання, діти хотіли вчитися, а тому багато з них закінчили педагогічні заклади. Випускники школи працювали і працюють у різних сферах виробництва.

  У різні роки школу очолювали директори:

Нагорний Микола Панасович ( 1964- 1978роки)

Марочко Василь Павлович ( 1978- 1985роки)

Коваленко Микола Іванович ( 1985-1987 роки)

Борона Галина Іванівна ( 1987- 1991 роки)

Півошенко Сергій Васильович ( 1991- 1996 роки).

З 1996 року  директором закладу працює Бобошко Лариса Іванівна.

До 2004 року школа називалася  восьмирічною, неповною середньою, потім загальноосвітньою І-ІІ ступенів. У 2004 році розпорядженням голови Шполянської РДА школу було перейменовано у навчально- виховний комплекс.  З 1999р. у школі почала діяти підготовча група. Нині це дитячий садок, який відвідує 13 дітей. У школі існує музей історії села, який вміщує куточки Бойової Слави та історії школи, український етнографічний музей .